23 серпня виповнюється 140 років від дня народження Олександра Гріна (справжнє прізвище Олександр Гриневський). Виходець з польського дворянства, мати - росіянка Ганна Лепкова. Початкову освіту здобув вдома, а потім навчався в реальному училищі, хоча згодом був виключений з училища за сатиричні, образливі вірші на викладачів. Від туберкульозу помирає мати Гріна, батько одружується вдруге. Між мачухою та Олександром - складні відносини. У віці 16 років Грін втікає з Вятки до Одеси.
Давно мріяв про морські подорожі, але приходилося працювавати вантажником, матросом, рибалкою кухарем... Через важкий перебіг морської хвороби, яка не відпускала юнака, не зміг далі продовжувати морські подорожі... За нетривалий час опанував багато різноробочих професій: був лісорубом, золотошукачем на Уралі, у Баку працював майстром на залізниці, чорноробом, рибалкою...
Спробував себе в якості добровольця в царській армії. Бунтарська натура юнака не змогла змиритися з солдатською муштрою, жорстокістю, безправним становищем солдат. І як результат - втеча та знайомство з революціонерами, пропаганда революційної літератури серед матросів у Севастополі, арешт, ув'язнення. Два роки в'язниці, потім переїзд до Петербургу, знову арешт, заслання, втеча і приїзд під чужим ім'ям до столиці.
Свій літературний дебют Олександр Грін розпочав в Москві, твором - агіткою, оповіданням "Заслуга рядового Пантелеєва"під псевдонімом А. С. Г. Далі з'являються різні оповідання: " Цегла і музика", "Марат", "Слон і Моська". І лише в 1907 році під оповіданням "Випадок" з'явився підпис Олександр Грін (до речі дитяче прізвисько). У 1910 році - знову заслання на два роки до Архангельської губернії. Грін повертається тяжкохворим, без засобів до існування. Олександр Грін був призваний до лав Червоної армії, де служив зв'язківцем, але перехворів на тиф, і був демобілізований.
Згодом переїжджає до Криму (Феодосії) з другою дружиною, і у віці 52 роки помирає від раку легень. Письменник похований у Криму. На його могилі височіє скульптура героїні "Та, що біжить по хвилях", поряд посаджене дерево, на якому майоріють стрічки, як червоні вітрила...
Але залишається суцільною загадкою феномен творчості Олександра Гріна. Як людина з такою складною долею, фізичною хворобою, матеріальним скрутним становищем зуміла передати в своїх творах дух романтизму? Для цього треба бути справжнім мрійником, романтиком, вірити в прекрасне майбутнє...
Свою першу книгу "Пригоди Гуллівера" Олександр Грін прочитав у віці шести років.
Його романтичні твори не були схвально сприйняті тодішньою радянською владою, були незрозумілими, чужими. У 1923 році вийшла повість - феєрія "Пурпурові вітрила", яка стала візитівкою автора. До речі, образ Ассоль Грін описував з другої дружини медсестри Ніни Миколаївни Миронової. Подальші твори Гріна "Золотий ланцюг", "Та, що біжить по хвилях", "Блискучий світ","Дорога в нікуди", роман "Недотрога", який високо оцінили критики, залишився незакінченим автором.
За своє коротке життя письменник написав близько 400 творів.
У Криму, в будинку, де Грін провів останні роки життя відкрито музей (1960). У м. Феодосії, де жив і працював О. Грін у 1970 році створено Літературно - меморіальний музей Олександра Гріна.
Якщо ви - романтик в душі, вам подобаються подорожі, пориньте в загадковий світ пригод книг Олександра Гріна.
Спробував себе в якості добровольця в царській армії. Бунтарська натура юнака не змогла змиритися з солдатською муштрою, жорстокістю, безправним становищем солдат. І як результат - втеча та знайомство з революціонерами, пропаганда революційної літератури серед матросів у Севастополі, арешт, ув'язнення. Два роки в'язниці, потім переїзд до Петербургу, знову арешт, заслання, втеча і приїзд під чужим ім'ям до столиці.
Свій літературний дебют Олександр Грін розпочав в Москві, твором - агіткою, оповіданням "Заслуга рядового Пантелеєва"під псевдонімом А. С. Г. Далі з'являються різні оповідання: " Цегла і музика", "Марат", "Слон і Моська". І лише в 1907 році під оповіданням "Випадок" з'явився підпис Олександр Грін (до речі дитяче прізвисько). У 1910 році - знову заслання на два роки до Архангельської губернії. Грін повертається тяжкохворим, без засобів до існування. Олександр Грін був призваний до лав Червоної армії, де служив зв'язківцем, але перехворів на тиф, і був демобілізований.
Згодом переїжджає до Криму (Феодосії) з другою дружиною, і у віці 52 роки помирає від раку легень. Письменник похований у Криму. На його могилі височіє скульптура героїні "Та, що біжить по хвилях", поряд посаджене дерево, на якому майоріють стрічки, як червоні вітрила...
Але залишається суцільною загадкою феномен творчості Олександра Гріна. Як людина з такою складною долею, фізичною хворобою, матеріальним скрутним становищем зуміла передати в своїх творах дух романтизму? Для цього треба бути справжнім мрійником, романтиком, вірити в прекрасне майбутнє...
Свою першу книгу "Пригоди Гуллівера" Олександр Грін прочитав у віці шести років.
Його романтичні твори не були схвально сприйняті тодішньою радянською владою, були незрозумілими, чужими. У 1923 році вийшла повість - феєрія "Пурпурові вітрила", яка стала візитівкою автора. До речі, образ Ассоль Грін описував з другої дружини медсестри Ніни Миколаївни Миронової. Подальші твори Гріна "Золотий ланцюг", "Та, що біжить по хвилях", "Блискучий світ","Дорога в нікуди", роман "Недотрога", який високо оцінили критики, залишився незакінченим автором.
За своє коротке життя письменник написав близько 400 творів.
У Криму, в будинку, де Грін провів останні роки життя відкрито музей (1960). У м. Феодосії, де жив і працював О. Грін у 1970 році створено Літературно - меморіальний музей Олександра Гріна.
Якщо ви - романтик в душі, вам подобаються подорожі, пориньте в загадковий світ пригод книг Олександра Гріна.
 |
| Музей О. Гріна в м. Феодосії |
 |
| На могилі О. Гріна у м. Старий Крим |
Допис Лариси Надольної ❤🕯
Коментарі
Дописати коментар