 |
27 серпня в ЦБДЮ відбулась презентація виставки-персоналії "Тисячолітній Загребельний"(до 100-річчя від дня народження П. А. Загребельного). Відвідувачі ЦБДЮ ознайомились з кращими виданнями письменника, які є в наявності на полицях книгозбірні, прослухали факти з непростої біографії творця, згадали сторінки прочитаних і досі небачених творів автора.
«Людина, може, й не безсмертна, але — безмежна»
П.Загребельний
Павло Загребельний і сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює все більше нових читачів. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися. Не всі з них стали непересічним художнім надбанням української прози, але всі активно сприймалися читачем, обговорювалися критикою, тою чи іншою мірою впливали на літературний процес.
Загребельний Павло Архипович народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.1941 року закінчив десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в битві за Київ, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю - знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — нацистські концтабори смерті.
З 1945 p. працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) — майже півтори десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.
У 1961–1963 pp. Павло Архипович Загребельний працював головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).
У 1964–1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979–1987). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).
Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Павла Загребельного, гуманіста й мислителя, читають і зараз, шукаючи в його творах життєвої мудрості та наснаги для подолання труднощів.
Kozakorium.com зробив добірку найкращих цитат, висловів, думок та афоризмів Павла Загребельного:
- Хоробрість полягає не в тому, щоб робити щось при свідках, – справжня хоробрість свідків не потребує.
- Як мало треба людині, щоб жити, і як безмежно багато треба для цілого життя.
- Жартували самі над собою (козаки), переказуючи прізвиська, якими обкладала їх шляхта. Сміх скіфський, варварський, азіатський, диявольський. Сміються над усіма, над собою найперше. Бо вільні душею. Раби не сміються — ті плачуть. (Цитата з твору “Я, Богдан”, – прим. Козакоріум).
- Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори, думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина.
- Стаєш безпорадним, коли не знаєш, з ким боротися, що долати.
- Але живі борються! Ні голод, ні нещастя, ні сама смерть не об’єднують людей. Об’єднує їх боротьба. Тільки в ній порятунок для людини. Тільки в ній здобувається найголовніше – воля, свобода.
- Не обставляй себе сірими нікчемами, йдучи на діло велике, бо й сам посірієш!
- Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від безбройного.
- Дехто вмирає, так і не народившись.
- Найдорожче для людини – це думка, а вся солодкість думки – в рідній мові. Ворог може захопити територію. Він може сплюндрувати міста й села. Але доки живе душа народу – народ безсмертний. Вмирає душа – вмирає й народ. Без мови немає народу. Він зникає з лиця землі, як древні ацтеки. Чи не тому ворог зазіхає найперше на мову народу, який він хоче уярмити?
- Що більше ворогів, то ліпше для справжнього воїна.
- Людина створена з віри і розпачу. Коли відібрано віру, що лишається?
- Військо можна перемогти – жінку ніколи.
- Та, мабуть, коли чиниш добро, то не думаєш про це. Заздалегідь обдумують лише підлоти.
- Жива людина завжди складніша й дорожча за всі наймудріші писання й відповіді.
- Таємниця свободи не в Божій мовчазній всемогутності, а в людському крику незгоди.
- Труднощів не існує лише для тих, хто не здатен розмірковувати.
- А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших – незаймані до високих літ.
- Кожне маленьке місто має право на свою велику людину.
Сподіваємось, що наведені цитати привернуть увагу як молодих відвідувачів бібліотеки, так і користувачів із старшого покоління до багатогранної творчої спадщини класика української літератури другої половини ХХ ст.
Коментарі
Дописати коментар